Діти із затримкою психічного розвитку

​

Затримка  психічного  розвитку  може  зумовлюватися  багатьма  чинниками.

Зокрема, це: спадкова схильність, порушення функціонування мозку в період  внутрішньоутробного  розвитку,  пологові  ускладнення,  хронічні  й тривалі  захворювання  в ранньому  дитинстві,  невідповідні  умови  виховання тощо.

​

Залежно від цих факторів виділяють різні форми затримки.

– Конституціонального  та  соматогенного  походження – дитина мініатюрна і зовні тендітна, структура її емоційно-вольової сфери відповідає більш  ранньому  вікові,  часті хвороби  знижують  вимогливість  батьків, загальна  слабкість  організму  знижує  продуктивність  її  пам'яті,  уваги, працездатності, гальмує розвиток пізнавальної діяльності.

– Психогенного  походження –  зумовлена  невідповідними  умовами виховання  (надмірна опіка  чи  недостатнє  піклування  про  дитину).  Розвиток затримується  внаслідок  обмеження  комплексу  подразнень,  інформації,  що надходить з оточуючого середовища.

–  Церебрально-органічного  походження – найстійкіша  і найскладніша,  зумовлена ураженням  головного  мозку  дитини  внаслідок патологічних  впливів  (переважно  у  другій  половині  вагітності). Характеризується  зниженою  научуваністю  з  огляду  на  низький рівень розумового  розвитку  і  проявляється  у  труднощах  засвоєння  навчального матеріалу, відсутністю пізнавального інтересу та мотивації навчання.

Значна  частина  дітей  із  затримкою  психічного  розвитку,  отримавши своєчасну  корекційну  допомогу,  засвоює  програмовий  матеріал  і "вирівнюється" по закінченні початкової школи. Водночас, чимало учнів і в наступні  роки  шкільного  навчання  потребують особливих  умов  організації педагогічного  процесу  через  значні  труднощі  у  засвоєнні  навчального матеріалу.

Учень,  який  має  подібні  труднощі,  потребує  ретельного  психолого-педагогічного вивчення для визначення оптимальних та ефективних методів навчання.  Робота  з  батьками  таких  дітей  має  виключно  важливе значення, оскільки  їхнє  розуміння  природи  труднощів  і відповідна  допомога  в  колі родини сприятимуть подоланню труднощів у навчанні.

Кілька порад вчителеві

•  Зосередьте увагу на сильних сторонах учня і спирайтеся на них у процесі  навчання.  Водночас,  будьте  готові,  що  доведеться  поступово заповнювати прогалини у знаннях, вміннях і навичках учня.

•  Подавайте  зміст  навчального  матеріалу  невеликими  частинами, використовуючи мультисенсорний  підхід  (слуховий,  візуальний, маніпуляційний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене.

•  Заохочуйте учня, підтримуйте позитивну мотивацію навчання.

•  Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість  і  розумову працездатність  учня.  Будьте  терплячими,  якщо учневі  необхідно  пояснити  чи  показати  щось  багаторазово.  Віднайдіть оптимальний варіант взаємодії з ним (поясніть новий матеріал  до  уроку, на занятті дайте письмовий тезовий план, алгоритм дій тощо).

•  Розчленовуйте  завдання  на  окремі  невеликі  частини.  Якщо необхідно – складайте письмовий алгоритм поетапного виконання завдання. Усні  інструкції  давайте  по  одній,  доки  учень  не  навчиться  утримувати  у пам'яті одразу кілька.

•  Практикуйте прикладне застосування набутих учнем знань.

•  Спільно з учнем покроково аналізуйте виконання завдання.

•  Урізноманітнюйте  навчальну  діяльність,  однак,  забезпечуйте плавний перехід від одних видів діяльності до інших.

•  Завдання  мають  відповідати  можливостям  учнів  та  виключати відчуття стійких невдач.

•  Надавайте  учням  достатньо  часу  для  виконання  завдання  та практичного  застосування  нових  умінь  і  навичок,  водночас,  надто  тривале виконання однієї вправи може стомити його.

•  Не перекладайте подолання проблем у навчанні виключно на батьків. Допомагайте  їм усвідомлювати  найменші  успіхи  учня  та  закріплювати  їх.  Учні  з труднощами у навчанні потребують не авторитарних підходів у сімейних стосунках, а виваженого, доброзичливого ставлення до дитини.

•  Подолання труднощів у навчанні – це результат спільної тривалої та копіткої роботи педагогів, психологів, батьків і навіть терапевтів.